Бути свідомим свого обов’язку

0
83

Цю коротку історію розповідаю на зустрічах – тому багато хто її чув.

Отже, Канада, якесь маленьке містечко, де, як мені сказали, у старого діда є повний підвал (тут кажуть – бейсмент) українських книжок. Справді, знайомимось і пан каже – ідіть униз і беріть, що хочете, бо “дітям і онукам того не тре”.

Лізу вниз і серед іншого знаходжу кілька нерозрізаних поетичних книжок, виданих ще в 1950-х. Питаю – чому купили, але не читали. Відповідь – а я ту поезію ніколи не читав і не любив. Перепитую, навіщо ж він тоді зі своєї невеликої зарплатні виділяв кошти і купував видання, які півстоліття ніхто не брав до рук.

Відповідь – це мій національний обов'язок, якщо я не куплю ту книжку, то поет не мав би з чого жити, видавець не мав би що видавати, а продавець не заробив би свої пару центів.

Був вражений цією життєвою мудрістю.

Вахтанг КІПІАНІ